bezogna (bezogna) wrote,
bezogna
bezogna

Закарпатські угорці серед надуманих і реальних проблем

Сергій ФедакаЧетвер, 07 червня 2012 09:50
Закарпатські угорці серед надуманих і реальних проблем Фото: газета РІО

Хоча новий закон про мовну політику в Україні поки що прийнято тільки у першому читанні, уже постає питання, що він дає для закарпатських угорців. Строго кажучи, нічого нового. Мадярська мова в угорських селах давно вже функціонує як регіональна, але це не дозволило вирішити жодної соціально-економічної проблеми. Навпаки, їхня кількість усе зростає – не через ту чи іншу мову, звичайно, а просто тому, що ключ до їх вирішення лежить у зовсім іншій, не мовній сфері.

Мовна політика держави щодо угорців і всіх інших національностей мала би сприяти їхній інтеграції в українське суспільство – перш за все через створення належних умов для оволодіння українською мовою, через серйозне фінансування відповідних процесів.

Але про це у законі ані слова. Складається враження, що закон, навпаки, спрямовано на відгородження національних меншин від українців і заганяння перших у гетто. Слава Богу, що хоч не для негайного знищення, але і в таких ліберальних гетто ніяких перспектив не видно.

У цивілізованих країнах для представників національних меншин характерна подвійна лояльність – з одного боку, до власної мови, культури і відповідної країни, де живе більшість їхніх співплемінників, а з іншого боку – до країни, де вони народилися і живуть. Це бачимо на прикладі тієї самої Угорщини, де культурні потреби національних меншин фінансуються з державного бюджету, тому якихось проблем з подвійною лояльністю не виникає. Там, правда, тих меншин небагато, бо Угорщина одна з найбільш моноетнічних держав Європи, тому вирішити все цивілізовано було відносно просто.

Україні значно складніше – на подібний шлях потрібні значно більші кошти. Але якби вони виділялися хоча би частково! Ні, їх взагалі практично немає – принаймні, зараз. Тому в українських угорців така подвійна лояльність наявна десь у 20% – це переважно представники дрібного і середнього бізнесу, інтелігенція. Більшість же пов’язує свої надії на гідне життя виключно з Угорщиною.

Особливо це стосується молоді, яка не бачить тут для себе жодної перспективи, хоча розмовляти по-угорськи має можливість скільки завгодно – хоч у приватному житті, хоч у публічному. Скажемо, угорський театр у Берегові існує більше на папері, ніж реально. Це через те, що хтось створює йому проблеми через мовний режим, чи все-таки через загальні злидні? На словах геть усі і в Києві, і в Ужгороді за існування такого театру, ні про які перепони для нього не може бути і мови. Але точно так же немає ніякої мови і щодо його підтримки якоюсь гривнею-другою.

Точнісінько така ситуація і з мадярськими газетами, школами, самодіяльними колективами тощо. На словах усі за це, їм тільки аплодують, жодних застережень немає, але на таких голослівних деклараціях все і завершується. За радянських часів на угорську активність дивилися з максимальною підозрілістю, зате її фінансували і таким чином виходили на певний баланс інтересів. Зараз же усе з точністю до навпаки: ходіть собі хоч на голові, але ви самі по собі, а ми самі по собі. Така позиція абсолютно не державницька і нічого доброго для України не несе.

Названий законопроект є всього-на-всього продовженням цієї тенденції. Законопроект у нинішній формі не містить найголовнішого. Все-таки основним джерелом фінансування культурних потреб угорців мають бути не окремі гранти від Будапешта, а систематичне і повнокровне фінансування з боку держави Україна. Про це там ні слова. Більш того, реальна ситуація у бюджетній сфері така, що фінансування культури з року в рік скорочується. Найбільше скорочується фінансування культури української, але для національних менших то слабка втіха.

То ж проблеми є і залишаються. Бо полягають вони зовсім не втому, ніби на угорську мову були якісь заборони. Функціонувала вона і раніше. Якщо не в усьому повнокровно, то це зумовлювалося не окриками згори, а суцільною бідністю і відсутністю перспективи, занепадом аграрної Берегівщини, загальною деградацією. Побороти це все можна тільки солідними інвестиціями. А вони можливі тільки за умови економічної інтеграції мадярських сіл в український господарський комплекс. Постійне заробітчанство по той бік Тиси і перетворення південної околиці Закарпаття на спальний район, де немає ніякої економіки – це шлях у нікуди. Потрібне господарське відродження цього спального району. А цим здатні зайнятися не політикани, які спекулюють на надуманій мовній проблемі, а практики з досвідом реальної роботи руками, а не язиком.

Етнічний угорець обов’язково буде у Верховній Раді Україні, пройшовши туди за списком або провладної, або найпотужнішої опозиційної сили. Українські партії зараз максимально зацікавлені у включенні до своїх списків представників національних меншин. То ж цей момент не повинен бути підставою для якихось образ угорців на не-угорців. Тим більше не виникає якихось проблем на мовному грунті. Головна проблема зараз в економічній площині, а для її вирішення слід якраз не розкормлюватися, а єднатися всім здоровим силам в масштабах цілої держави.

Сергій ФЕДАКА.

http://goloskarpat.info/blog/item/14220-????????????-??????-?????-?????????-?-????????-???????
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments